Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Марихуана Amnesia
Блин, братаны, вы не представляете, как я недавно зашкварился! Весь во былом году маячила у меня одна закладка, на место которой я пускай и не тешал больших надежд, но все же надеялся вернуться. Так вот, мне наконец удалось отловить новую партию щипковых шишек марихуаны. Ваще, даже не верится! Понимаешь, это же мне как звезды с неба сорвать! Пока еще не доехал до дома, уже хотелось хапнуть и почувствовать зеленого друзья. Но я сдержался и решил дождаться встречи с моими пацанами на пляже.
Как только смог, сбежал от своей занудной соседки и двинулся к назначенному месту. Увидев своих товарищей, я не смог удержаться и выбрился офигенный хап - сразу понятно, что качество топчик. Дала вкусненькая заслуга, прямо зашкаливала воронка. Ну, ржали на весь пляж! Чувство стало просто невероятным. Как по мне, с рифошим колбасом и джефом фигней заниматься. Только когда нас начали окружать группки любопытных пацанов, поняли, что нужно срочно свалить и затащиться в более укромное место, чтобы трэпить до утра.
Пока мы тихонько шли, один из друзей предложил развлечение на все 100. Он достал из кармана сучок с канюлей - решили апер амфетамина попробовать, чтобы взбодриться на полную. Честно говоря, я был не особо уверен, но все-таки бросился в омут, ведь жизнь одна, и хочется все опробовать. Проткнулась кожа, игла вошла, и мне тут же показалось, что все мысли стали быстрее, сердце бешено забилось, а я почувствовал себя более живым, чем когда-либо.
Я сразу сказал: "Товарищи, давайте оторвемся на полную!" Парни были в шоке, потому что я всегда был таким тихоней. Однако, под влиянием этого амфетамина, я превратился в самого буйного чувака на всем этом проклятом пляже. Умчались мы с ними куда-то подальше, где ни души, только звуки моря и хруст песка под ногами.
И тут, с таким кайфом, начались наши приключения. Мы расположились на раскидистом покрывале, флиртовали с ветром и съели все пирожки из магазина, который совсем недавно попался недалеко отсюда. Каждый момент казался неповторимым и совершенно охуенным. Я так сильно ржал, что казалось, что у меня сдохнут все кишки от смеха.
Но все хорошее когда-то заканчивается. Начались сумерки, а у нас кончились песни и истории. Пора было промочить горло и возобновить наше замечательное приключение. Пока мои друзья искали где-нибудь воду, я полез за закладкой, чтобы снова пасть на пляже. Но увы, она исчезла! Я перерыл все карманы, прочесал всю сумку, но ничего не нашел. Братва пришла, глянула на меня и сказала: "Батенька, ты что, весь во былое время держался только за ту хуйню? Нашел бы нормальных товарищей, а не пытался себя обмануть!"
Ну, что сказать? Оказалось, что все мое трэпирование произошло в моей фантазии, а не в реальности. Ладно, хоть получилось немного оторваться от серости и суеты нашей жизни.
Но, казалось бы, как можно так стронуться и забыть о реальности?Ну, я признаю, что я был настоящим идиотом. Теперь я знаю, что наркотики - это тупик. Они просто мутят голову и мешают осознать, что самое настоящее счастье находится в реальной жизни, с реальными людьми. Ну что, завязывайте с этим говном прямо сейчас! Все эти закладки, хапы и колбы - это просто путь в никуда. Лучше быть собой, наслаждаться каждым моментом и забыть про все эти наркотики. Ведь в конце концов, трэпить настоящими друзьями стоит намного больше, чем сидеть в агонии и фантазировать о марихуане. Вот такая история, парни. Удачи вам!
